Львівські вареники з молитвою і любов’ю
Від ранку 24 лютого кожного із нас не полишає відчуття, що проживаємо ще одне, окреме життя… життя в часі війни. Та попри це продовжуємо робити все можливе і неможливе для наближення нашої перемоги. Навіть невеличкі, але щирі і добрі справи здатні згуртувати громади, втілити у реальність те, що не під силу одній людині.
Історія «вареничного гурту» (саме він один із перших допомагав нам нагодувати внутрішньо переміщених осіб, котрі знайшли прихисток у стінах нашої школи) розпочалась на 3-тій день війни.
Пані Світлана Тимощук (голова батьківського комітету) та ініціативна група її сусідів по будинку об’єднали навколо себе друзів, знайомих, родичів… у ліпленні вареників. Згодом до них доєдналась й ініціативна група батьків наших учнів.
Щирому бажанню нагодувати всіх не змогли завадити навіть тривожні сирени. Люди облаштували підвал: чоловіки поставили столи та лавки, жінки позносили посуд та продукти. З часом один із коледжів міста також став допомагати їм із приміщенням, устаткуванням, продуктами харчування та миючими засобами.
«Взагалі все, що відбувається, це – якесь безмежне чудо! Переконуюсь, що коли маєш благородну мету – Бог посилає і людей, і можливості. Це – чудо, що стільки днів готуємо і є продукти! Це – чудо, що 1/3 ракет на нашій землі завдяки молитвам не розриваються! Чудо і те, що жодна людина, до якої я б не звернулась, мені не відмовила», – зі сльозами на очах ділиться пані Світлана.
ДЯКУЄМО ВАМ, чудові люди-українці, за ваші львівські вареники з молитвою і любов’ю! Все буде Україна!
